Євген Савчук – знакова постать в сучасній українській музиці. Його статус та місце визначаються тим великим внеском в українське хорове мистецтво, який вже сьогодні можна назвати феноменом Савчука. У чому ж його суть, які його ознаки, якою є його історична місія?

Першою характерною ознакою цього феномену можна вважати унікальний універсалізм. І справді, репертуарне розмаїття капели "Думка", очолюваної Є. Савчуком вже майже чверть сторіччя, гідне подиву. Воно універсальне і в стильовому, і в хронологічному, і в жанровому плані. Так, поруч зі зразками вітчизняних середньовічних знаменних розспівів (XIV сторіччя!) у виконанні "Думки" під орудою Євгена Савчука звучать твори сучасних західноєвропейських композиторів – поляка К. Пендерецького, французів Б. Карлозема та І. Кляуе, італійців Д. Бартолуччі, Д. Фінці. А крупні вокально-симфонічні твори західноєвропейської класики (від І.-С. Баха до Г. Малера) сусідять з акапельними композиціями українських митців (від М. Ділецького, М. Березовського, А. Веделя – до Є. Станковича, В. Зубицького та Г. Гаврилець, В. Степурко).

Середньовіччя, Бароко, Класицизм, Романтизм, полістилістичне ХХ сторіччя – муза Євгена Савчука не оминула жодної з цих стильових епох. І кожну еталонно репрезентувала досконалими інтерпретаціями найпоказовіших творів. Скажімо, доба Бароко представлена у творчому доробку Майстра Бахівськими "Страстями по Матфею" та "Магніфікатом", Генделівською оперою-пастораллю "Ацис і Галатея" та Вівальдівською "Глорією". Водночас барокову картину, створену Є. Савчуком, доповнює досконале виконання композицій Миколи Ділецького – видатного вітчизняного музиканта XVII сторіччя. Або ж інша епоха – Романтизм. Західноєвропейське крило тут складається з вокально-симфонічних творів Ф. Шуберта, Ц. Франка, Дж. Верді, Ш. Гуно, Г. Малера. Надзвичайно потужно репрезентована російська романтична школа (С. Рахманінов, П. Чесноков, О. Гречанінов, М. Іпполітов-Іванов). І, що дуже важливо, спеціальний акцент зроблено на творах вітчизняних романтиків – кантатах, ораторіях та акапельних хорових композиціях М. Лисенка, К. Стеценка, М. Вериківського, С. Людкевича. Така підвищена увага до надбань вітчизняної музичної культури також є складовою феномена Євгена Савчука. Це – чітка та виважена мистецька позиція, усвідомлення своєї відповідальності за стан і долю української хорової справи. До речі, яскраво виявляється ця позиція у громадській діяльності Є. Савчука: він Голова Хорового товариства України, секретар Всеукраїнської музичної спілки, голова Київського обласного відділення Всеукраїнської музичної спілки, ініціатор хорових конкурсів імені М. Леонтовича та імені К. Стеценка.

Практично вся вітчизняна хорова спадщина інтерпретована Є. Савчуком. Окрім шедеврів минулого та загальновизнаної національної класики, тут варто згадати численні прем’єрні виконання композицій наших сучасників. Твори Лесі Дичко, Л. Грабовського, Є. Станковича, В. Сильвестрова, Ю. Ланюка, Ганни Гаврилець завдячують Є. Савчукові щасливою творчою долею. Та досить переліків імен і назв. Звернімо увагу на інше. При всій різноманітності репертуару – і західноєвропейського, і слов’янського – звучання капели під орудою Майстра стилістично визначене і добре впізнаване. У гармонійній збалансованості тут поєднуються, на перший погляд, несумісні речі: прагнення максимально точно відтворити стилістику певної доби, національної школи чи творчої особистості – і при цьому не загубити своє, неповторне, індивідуальне. Спосіб та методи знаходження цього балансу аналізу не піддаються; вони щоразу оригінальні та унікальні. Проте уважний слухач з перших же звуків впізнає звучання "Думки", дбайливо культивоване Є. Савчуком і позначене багатством тембрової палітри, культом соковитих, щедрих голосів, прагненням творити "тут і зараз", у тісній взаємодії зі слухачем. Згадані особливості, на мою думку, можна вважати другою унікальною та суттєвою рисою творчої постаті Є. Савчука. Коріння саме такого ставлення до хору і саме такого хорового звучання сягає глибинних пластів вітчизняної культури. Такий інтонаційний результат – емоційно відкритий, обертонально багатий, сповнений яскравих фарб і тонких напівтонів, могутньої сили та витонченої ліричності, – є виявом слов’янської ментальності, точніше – кордоцентричної української душі. Спів очолюваної Є. Савчуком "Думки" знову і знову повертає нашому народові його пам’ять, його цінності, його душу.

Втім, чи тільки нашому народові? Євген Савчук і "Думка" несуть українське хорове мистецтво у широкий світ. Успішні гастролі за кордоном (США, Канада, Мексика, Франція, Іспанія, Португалія, Німеччина, Австрія, Італія, Швейцарія, Нідерланди, Бельгія, Данія, Люксембург), численні записи (у доробку Є. Савчука 28 компакт-дисків, один з яких номінований на престижну премію "Греммі") є вагомим внеском у національну культуру та, водночас, внеском нашої культури в загальнолюдську скарбницю. У цьому і полягає місія Майстра.

Юрій Чекан,
доктор мистецтвознавства